Візит Генсека НАТО до Києва, який відбувся 20 квітня, актуалізував дискусію щодо перспектив членства України в НАТО.
Як відомо, українське керівництво вже офіційно надіслало заявку щодо членства України в Північноатлантичному Альянсі.
У своєму зверненні 20 квітня президент Зеленський зазначив: «Ані більшість українців, ані більшість європейців, ані більшість жителів усього простору НАТО не зрозуміють лідерів Альянсу, якщо на цьому саміті у Вільнюсі не прозвучить заслужене політичне запрошення для України до Альянсу. Україна все зробила для того, щоб наша заявка була задоволена».
Генсек НАТО Єнс Столтенберг під час спільної прес-конференції з президентом Володимиром Зеленським у Києві висловився на цю тему достатньо дипломатично: «Президент Зеленський порушив питання членства і гарантій безпеки. І це буде важливим елементом порядку денного на цій зустрічі і НАТО готується до цього. Україна обирає своє майбутнє у євроатлантичній родині, майбутнє України в НАТО і члени Альянсу з цим згодні».
Черговий саміт НАТО має відбутися в Вільнюсі у липні поточного року. Чого ж варто очікувати від цього форуму? Багато хто в Україні вважає, що вже на цьому саміті нашу країну можуть прийняти до НАТО, або хоча б розпочати процедуру вступу до Північноатлантичного Альянсу. Відразу зазначу, що це не зовсім адекватні очікування. Вступ до НАТО не є одномоментним.
Нагадаю в загальних рисах процедуру вступу до НАТО країн, які прагнуть цього. Перший крок — заява про бажання вступити до НАТО. Зазвичай більшість країн, які прагнуть вступити до НАТО, мають пройти відповідну підготовку, щоб відповідати стандартам і вимогам Північноатлантичного Альянсу. І це — другий крок. Така підготовка, як правило, відбувається в рамках «Плану дій щодо членства в НАТО» (ПДЧ), англійською — «Membership Action Plan». Це свого роду перехідний період, для порівняння — щось на кшталт статусу «кандидата в члени ЄС, коли країна-кандидат повинна підготувати свої військові сили та політичні структури до виконання стандартів та вимог НАТО.
Після виконання вимог ПДЧ країна-кандидат подає офіційну заявку про вступ до НАТО. НАТО проводить оцінку заявки та підготовлює звіт про готовність країни-кандидата до вступу. Потім країна-кандидат веде переговори з країнами-членами НАТО щодо умов вступу та виконання стандартів НАТО. Якщо ці переговори завершуються успішно, тоді країни-члени НАТО повинні прийняти рішення щодо вступу країни-кандидата на засіданні Ради НАТО. Після цього всі країни-члени НАТО повинні ратифікувати угоду про вступ країни-кандидата до НАТО відповідними законодавчими органами. Коли всі країни-члени НАТО ратифікують відповідну угоду, країна-кандидат стає повноправним членом НАТО, угода про членство остаточно підписується в штаб-квартирі НАТО.
Саме таким традиційним шляхом — через виконання ПДЧ — ми збиралися йти до НАТО ще 15 років тому разом з Грузією. Але тоді (на Бухарестському саміті НАТО 2008 р.) нам відмовили в цьому статусі, взамін пообіцявши абстрактну перспективу членства в Альянсі. В той час деякі країни НАТО, особливо Німеччина і Франція, побоювались, що навіть надання Україні і Грузії ПДЧ спровокує Росію на агресивні дії. Ефект таких дій виявився прямо протилежним — Росія в 2008 р. напала на Грузію, в 2014 р. захопила і анексувала Крим і розпочала гібридну війну проти України на Донбасі, а 24 лютого 2022 р. розпочала пряме повномасштабне вторгнення в Україну. І це урок на майбутнє. Не для нас, а для НАТО. Поступки Путіну не зупиняють агресію Росії, а навпаки — створюють для неї сприятливі можливості.
Зараз Україна прагне йти до НАТО прискореним шляхом, користуючись прецедентом Фінляндії І Швеції. Ці дві країни в травні минулого року подали заявку на вступ до НАТО. 29 червня минулого року на саміті НАТО Швецію і Фінляндію офіційно запросили до НАТО без виконання перехідних вимог членства (тобто без ПДЧ). Фінляндія стала членом НАТО 4 квітня 2023 р. Швеція ще чекає згоди парламентів Туреччини і Угорщини. Зверну на цю обставину особливу увагу. Навіть якась одна країна, яка є членом НАТО, може заблокувати (або суттєво загальмувати) вступ до Альянсу країни-кандидата.
Теоретично ми могли б розраховувати, що на Вільнюському саміті НАТО нас офіційно запросять до членства в НАТО (як рік тому запросили Швецію і Фінляндію), але будемо реалістами — поки йде нинішня велика війна між Росією і Україною, цього не відбудеться. Учасники Альянсу — від США до країн Балтії - готові допомагати нам зброєю, боєприпасами і фінансами, але одночасно вони прагнуть уникнути прямого військового зіткнення з Росією, щоб не спровокувати глобальну ядерну війну.
Ще одна проблема — відсутність в НАТО консенсусу щодо членства України в Альянсі. Після візиту до Києва і на початку одинадцятої зустрічі міжнародної коаліції Рамштайн, яка координує постачання Україні зброї і боєприпасів, генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив: «Законне місце України — в євроатлантичній сім'ї. Законне місце України — в НАТО. І згодом наша підтримка допоможе зробити це можливим». Він також додав, що всі союзники НАТО погоджуються з тим, щоб Україна зрештою стала членом альянсу після закінчення війни. На цю заяву майже миттєво відреагував в своєму Твіттері Прем'єр-міністр Угорщини Орбан лише одним словом: «Що?!». І це прояв реакції з боку країни, яка майже напевно буде блокувати (або, як мінімум, гальмувати) наш вступ до Альянсу.
Явний противник вступу України до НАТО всередині Альянсу на сьогодні нібито лише один — Угорщина. Але є ще декілька країн, які коливаються і мають традиційні побоювання щодо членства України в Альянсі. Зокрема це Німеччина. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив 20 квітня (якраз під час перебування генсека НАТО в Києві), що НАТО має «ретельно» зважити будь-який крок щодо включення України до альянсу. «Двері трошки прочинилися, але зараз не час вирішувати це. Ви повинні вирішувати з холодною головою і гарячим серцем, а не навпаки». Водночас голова німецького Міноборони зазначив, що майбутнє України — в євроатлантичній сім'ї, і всі союзники згодні з цим (майже слово в слово те, що наступного дня сказав Єнс Столтенберг).
На що тоді може розраховувати Україна під час Вільнюського саміту НАТО? Думаю, що наша мета на цьому форумі Альянсу — публічно і достатньо конкретно оформити наші «заручини» з НАТО, що передбачає чітке підтвердження з боку НАТО не тільки права України на членство в Альянсі, а й готовність прийняти Україну за прискореною процедурою. Також треба заявити про конкретні гарантії безпеки для України на період до вступу в НАТО. Це — програма-максимум.
Але в якій формі і з якими формулюваннями будуть представлені «заручини» України з НАТО — це предмет узгодження з нашими партнерами. І треба розуміти, що в цьому питанні доведеться шукати певні компроміси. Не варто чекати конкретних дат. Як і в питанні контрнаступу, так і в питанні набуття членства в НАТО акцент треба робити не на дату, а на конкретний результат. В обох випадках результат скоріше за все буде досягатися не одномоментно, а поетапно. І це будуть взаємопов'язані процеси. Чим більше буде успіхів України на полі бою, тим більше буде шансів набути членство в НАТО відразу після завершення війни з Росією. Але паралельно має бути цілеспрямована дипломатична робота з тими країнами, що коливаються відносно нашого членства в НАТО, а також скоординована з нашими партнерами нейтралізація «угорської перешкоди».
На завершення зазначу, що членство в НАТО для України це не самоціль, не забаганки прозахідних політиків, це єдина дієва гарантія проти повторення російського нападу. Не тільки в НАТО намагаються уникнути прямого воєнного зіткнення з Росією, а й в Росії бояться війни з НАТО. Звичайну (конвенційну) війну з НАТО Росія програє, а ядерна війна стане суцільною катастрофою для Росії також. Тому членство України в НАТО треба розглядати і як чинник подальшого стримування Росії від повторення агресивних експериментів. В цьому контексті це також вагома складова нової архітектури європейської безпеки.