Два палаци: історія будівель черкаської Смілянської від краєзнавця

На одній вулиці, на відстані 500 метрів й 50 років – колишній Палац піонерів і колишній кінопалац “Україна”. Обидві будівлі тепер проблемні, тож між ними ще одна “спільна риса”, хоча й різної природи. Чергову цікавинку розповідає краєзнавець Борис Юхно.

Палац піонерів відкрили 19 травня 1936 року, відтак по декомунізації піонерії його 85-річчя умовне. У книзі “Застигла музика Черкас” краєзнавець Василь Страшевич зазначав, що приміщення колишньої Першої жіночої міністерської гімназії новим господарям “урочисто передавав” сам секретар ЦК КП(б) України Павло Постишев. До цього часу з фасаду будівлі давно поскидали всю старорежимну ліпнину та прикрасили її відповідними червоногалстучними орнаментами. Під портиком був найбільший: значок організації.Слід від нього, як пляму на стіні від мухи в давно занедбаній хаті, видно й дотепер.

У своєму палаці на Комсомольській,33 піонери господарювали не завжди. У жовтні 1959 року їх тимчасово переселили в будівлю, яка 1969-го стала Палацом одружень і залишається ним дотепер. Переїзд був спричинений браком навчальних класів, тож піонери поступилися місцем школярам СШ №4. Наче як ненадовго, та вийшло на багато років.

“При палаці піонерів організовано дитячий кінолекторій, де все виконують діти. Вони – кіномеханіки, організатори й розпорядники розваг. До роботи з дітьми залучено працівників філармонії. Частими гостями тут стали батьки, діти яких відвідують гуртки. Для піонерів придбано новий інвентар, книжки, ігри. організовано групи баяністів, ансамбль пісні й танцю. драматичний колектив – всього й не перелічити. Силами дітей організовано фабрику іграшок, де самі діти готують їх для дошкільнят та для зустрічі Нового року. Радисти готують маленькі кишенькові радіоприймачі…” Один абзац з публікації у “Черкаській правді” від 15 грудня 1960 року, а подібних раніше чи пізніше було чимало.

ЦДЮТ створений у 1996 році, тож ще одна ювілейна дата, цьогоріч йому 25. Щоправда, не скажу в якому місяці, але тоді він об’єднав сам Палац дитячої та юнацької творчості, кінотеатр “Салют” і Дитячий парк. Невдовзі директор Олег Забєлін відкрив двері “усім охочим” до закладу, тож на 2006 рік у ЦДТЮТ налічувалося 16 орендарів, буквально “від більярду до ломбарду”. Філія банку, обмінник, кафе – всього вже не пригадаєш. Плюс базарчик “Квітковий” зі шкарпетками-трусами при боці. Квіти теж були, але поза базарчиком, під фасадом. Торгували (та й торгують) ними бабушки у форматі “стихійної торгівлі”. А ви тепер гадаєте, чому така назва у новоствореного скверу чи що воно там. Та все просто, то стара юридично зафіксована назва ділянки і нічого більше.

Пригадується, занадто активна комерціалізація закладу тоді зацікавила кого належить, але нічого, минулося. “Люди кажуть”, що сьогодні у Олега Забєліна кілька бізнесів на Митниці: автостоянки там, лазня в процесі будівництва, ще якась дрібнота… Може й брехня. Правда лише в тому, що старе приміщення Палацу піонерів вже більше жахає, аніж приваблює цінителів архітектурної минувшини. Адміністрація щось там косметично латає власними силами, але ж дах самотужки не перекриє, а вода вже в класах. Дах провалюється, стіни кришаться, а під сторітнім паркетом – пресована глина з сіном. Автентика середмістя, в якій найкраще почуваються симпатичні центрові собаки, що мирно вилежують то під каштанами, то прямо на тротуарі…

Кінотеатр “Україна” відкрили 30 травня 1986 року і йому 35. Ще у лютому 1979-го черкащани дізналися, що невдовзі на вулиці Комсомольській розпочнеться спорудження головного кінотеатру обласного центру, відтак і всього краю. Він стане продовженням “культурного простору” поруч із теж найбільшим магазином області – Будинком торгівлі, будівництво якого тоді виходило на фінішну пряму.

Проектували кінотеатр київські архітектори з інституту “Діпрокіно”. Наприкінці 1978-го вже були розглянуті ескізні варіанти закладу та визначено, що він матиме дві глядацькі зали на 800 і 200 місць, а також велике фойє для виставок.

Однак, обидва процеси в часі надто розмазалися, тож будувати нову широкоформатну “Україну” (тоді діяла й “стара”) взялися аж влітку 1982-го. Як бачимо, її відкриття завершило доволі тривалу дію.

Щоб встигнути з “Палацом кіно” до пори відпочинку, у поміч працівникам БМУ-23 “Черкасижитлобуду” довелося залучити “трудові десанти” з Машбуду, Фотоприладу, заводу СТО, курсантів пожежного училища, студентів. Публікація з нагоди довгоочікуваної події, як і годиться, рясніла описами принад новобудови. Такими, наприклад.

“Знайомство з “Україною” для багатьох, очевидно, почнеться зі своєрідної екскурсії. Справді, варто детально оглянути фойє другого поверху, до якого ведуть мармурові східці, переглянути перед початком сеансу рекламну кінопрограму; багатьом, напевне, будуть до вподоби випуски світлової музики, та ще й у приємному сусідстві із зеленим куточком…”

…Нову ”Україну” відкрили вже наприкінці “золотої ери” радянського кіномистецтва. Звідси й масштаби, форми та зміст. Черкаський кінокомплекс став останнім таким у республіці, адже в основному був збудований ще до горбачовських економічних новацій, тож довелося завершувати. Потім – довгі роки виживання в нових умовах.

Упродовж останніх, щонайменше – тричі, тема “України” була хайповою: 2015-го, 2019-го та 2021-го. Переповідати про ті танці з бубоном не маю щонайменшого бажання, хоча відслідковував. Побігали коридорами якісь “громадські активісти”, якісь ініціативи озвучувалися про міський культурний простір, фестивальний центр, ІТ-сектор. Зайшло модне слово “хаб” – значить буде там і хаб. Посадовці час від часу підпрягалися, аякже. Ну таке, безтолкова і безнаслідкова провінційна двіжуха з купою модних термінів: воркшоп, бізнес-модель, стейкхолдер, брейншторм й тому подібних словесних наворотів.

З останнього, жовтневе 2019 року, поствиконкомівське: “Треба зробити так, щоб він не був схожим на кінотеатр радянського зразка. Зокрема, молодь звертається з проханням обладнати там концертний зал, де б могли виступати сучасні молодіжні гурти, – зазначив заступник міського голови… Та втім, не маю бажання згадувати прізвище, яке намагаються забути навіть в “рідній партії”.

При цьому, начальник депертаменту освіти міської ради (так само не маю) наголосив, що наш кінотеатр якраз і є найкращим із кінотеатрів радянської доби в Україні. Наразі, за словами керівництва закладу, робиться все можливе, аби зацікавити містян ходити в “Україну”. Для цього вони хочуть зробити так, щоб у кінотеатр містяни ходили не лише на перегляд фільмів”. Як то добре – бути молодим і не перенавантаженим знаннями! Та наприкінці травня 1986 року кінотеатр “Україна” й відкривали саме як багатофункціональний культурно-мистецький центр! Аргументую: “згодом тут почнуть роботу кіноклуби, кінолекторії, університет кінознань, організовуватимуться зустрічі з митцями десятої музи. У фойє відбуватимуться концерти, розмістяться роботи черкаських митців пензля і різця, передбачено влаштовувати змінні виставки робіт фотомайстрів і аматорів”. Ну й нарешті фінал 2021 року: “Україну” продадуть за 3 мільйони доларів. Потім з’ясувалося – “Україна” не продається, адже входить до базової мережі Мінкульту. Дивно, що такі пункти з’ясовуються згодом. Ну таке, типові затупи місцевого очільництва. Та як би не було – “Ще не вмерла “Україна”…